Свічка пам'яті
Нам хотіли винести вирок смерті
83 роки тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом.
83 роки тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.
Голод 1932 – 1933 років став для українців тим, чим був голокост для євреїв. До цього небаченого за історичними мірилами голоду держава штовхала село, що відмовлялося прийняти колгоспну систему з самого початку колективізації. У 1930 році в Україні було заготовлено 400 млн. пудів хліба, у 1931 р. – 380 млн. пудів. Це було досягнуто за рахунок обезкровлення села. У багатьох селян забрали все зерно, в тому числі й посівний фонд. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію: у 1932 р. було засіяно трохи більше половини запланованих площ. І все ж не ці чинники стали причиною трагедії українського селянства. Врожай 1932 року лише на 12 % був менший за середній урожай 1926-1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.
Сталін та ВКП(б) намагалися через голод нанести смертельний удар по Україні, по українській нації. Злочини, здійснені під час голодоморів в Україні, беззаперечно були злочином проти людства.
Навесні 1933 р. від голоду вмирало щодня майже 25 тис. осіб, щогодини — 1000 осіб, щохвилини — 17 людей.
Щоб вижити, їли абсолютно все: траву, землю, собак, їжаків, ховрашків, мишей, ловили горобців, голубів, їли отруйні гриби, розривали скотомогильники…
Голод охопив територію з населенням 60 млн осіб, а кількість жертв досягла, за різними джерелами, від 7,5 млн до 10 млн осіб, а іноземні дослідники називають навіть цифру 25 млн осіб. У селах навесні 1933 р. почалося трупоїдство і людоїдство!.. Зареєстровано 10 тис. судів над людоїдами. Це лише офіційна статистика, а скільки ще не виявлених фактів залишилося?
Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.
Сьогодні ми маємо для себе чітко зрозуміти – головною, неперехідною цінністю для нас є власна держава, із найвищим багатством – людським життям. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний та правовий шлях, який ми обрали є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться.
(за матеріалами виховного заходу Флоринської ЗОШ І-ІІІ ст.)
Мамо ! Їсти . . .
Вже не плачуть, тільки стогнуть діти :
- Мамо , їсти . . .
- Діточки . . . нема . . .
- Мамо, їсти . . . дай, матусю, їсти . . .
В ноги змерзли . . . холодно . . . зима . . .
- Борони, Боже , та на дворі ж літо . . .
Вийшла в сіни тихо, як мара .
- Зараз я прийду, чекайте, діти ,
Ще зарано вам земля сира .
Ось і поле, тільки що зіжате ,
Колосочок, ще один . . .
- Зерна хоч би жменьку,
Кілька зерен дати малим дітям .
- Совісті нема ! ! !
- Знову тут ! Та скільки вже казати ! ! !
Притиснула жменьку до грудей:
- Відпустіть . . . нема чим годувати . . .
Згляньтесь, в мене ж четверо дітей ! . .
Прочинила двері в хату – тихо . . .
Ні прохань, ні стогону нема . . .
- Боже милий, лишенько ! Ой, лихо !
Що ж ви, діти . . . діточки . . . зима . . .
Лариса Заміхора с. Джулинка
27.11.2015 | Aдмін