Зроблено в Україні. Христина Алчевська

Народилася письменниця 16 березня 1882 року в Харкові. Батько її- Олексій Кирилович — громадський діяч, людина передових поглядів- брав участь в українських просвітницьких гуртках; мати- Христина Данилівна — була відомою діячкою народної освіти, організатором просвітницької праці серед селянства і робітників. Атмосфера, в якій зростала майбутня поетеса, інтерес і любов її рідних до народного слова, обрядів, звичаїв виховали в ній естетичні смаки, визначили подальший шлях у житті. Х.О. Алчевська навчалася в Харківській жіночій гімназії, а згодом пройшла педагогічну підготовку на вищих педагогічних курсах у Франції, в Сорбонні (1902).

    Свої перші вірші та оповідання десятирічна Христя помістила в рукописному журналі «Товарищ». Незабутнім для молодої Алчевської стало особисте знайомство з українськими письменниками: М. Коцюбинським, Лесею Українкою, В. Стефаником, М. Старицьким на урочистому відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (1903).

   Із 1903 року Х. Алчевська працює в недільній школі, де, попри заборону, читала учням українські книжки. Водночас вона робила перші кроки в нелегальній діяльності, спробувала створити український жіночий гурток. Дебютувала у листопаді 1905 року поетичним зверненням «До дітей мого краю» у газеті «Хлібороб». 1905 р. Христина Олексіївна працювала викладачем української та французької мов у середніх і вищих навчальних закладах Харкова. Тоді ж написала ряд художніх творів, спочатку російською, потім українською мовами, в яких відбилися настрої та сподівання демократичної інтелігенції, засуджувалися соціальна нерівність й національний гніт. Її вірші друкувалися майже в усіх тогочасних українських періодичних виданнях: «Хлібороб», «Рідний край», «Громадська думка», «Літературно-науковий вісник» та ін.

     Протягом 1907-1917 рр. у різних видавництвах вийшло дванадцять поетичних збірок Х.О. Алчевської, а саме: «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар» (1910), «Пісня життя» (1910), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів» (1914), «Сльози» (1915), «Встань, сонце!», «Мандрівець», «Грезы» (1916), «Пробудження» (1917). Перу письменниці належать такі глибоко психологічні прозові твори, як «На отлет», «На роковину», «Несвідомо», «Метелик», «Хлоя», «Одірвана гілка». До 50-ї річниці з дня смерті Т. Шевченка Христина написала поезію «Співець великий, син народу» та інші твори, що увійшли до її збірки «Вишневий цвіт». Остання збірка поетки «Clematis» побачила світ у 1922 р. Її першу збірку «Туга за сонцем» позитивно оцінив І. Франко. За висловом поета Христя Алчевська належала до того покоління українського письменства, яке започаткувало ХХ століття в нашій літературі «досить значним піднесенням духу, зростанням ентузіазму, зростом праці на різних полях, виясненням мети, консолідацією сил, небувалим досі загальним оживленням».

   Справжній спалах творчих сил Христі Алчевської припадає на другу половину 20-х років на час дружби з французьким письменником А. Барюсом, і відблиск тієї дружби лягає на останні твори поетеси. Однією з найпомітніших в її письменницькому доробку є драматична поема «Луїза Мішель» (1926, видана 1930). Нею письменниця започаткувала розробку історико-революційної тематики. Свій твір про паризьку комунарку вона будує виключно на достовірному життєвому матеріалі, з багатьма реальними персонажами.

У 1927 р. Христина Алчевська почала вивчати твори А. Барбюса про Першу світову війну. Під їхнім впливом вона створила драматичну поему про героїчний подвиг 26 бакинських комісарів «Загибель юнака» (1931) (з присвятою А. Барбюсу).

      Чимало зробила Х. Алчевська і як літературний критик та публіцист. Вона автор численних літературно-критичних статей, присвячених творчості Т. Шевченка, В. Стефаника, інших українських і російських демократичних постатей кінця XIX- початку XХ ст. («З поля двох письменств», «Майстри слова», «Пам’яті Шевченка», «Дух велетня», «Селянська дитина- Василь Стефаник», «Письменники Карпат і Прикарпаття», «Український гравер Василь Касіян», «Два ненависники війни: О. Кобилянська — А. Барбюс»).

     Х. Алчевська була талановитою перекладачкою. Далеко не все зі створеного нею опубліковано, переважна більшість перекладів залишилась у рукописах. Особливу цінність серед них мають у перекладі російською мовою: збірка «З галицької і нашої літератури» (1915), ліричні вірші та поема «Мойсей» І. Франка; українською мовою: вірші О. Пушкіна, К. Рилєєва (уривок з поеми «Войнаровський»), І. Нікітіна, О. Толстого, Я. Полонського, М. Огарьова. Переклади Христиною Алчевською романів В. Гюго «Бюґ Жарґаль» (1928), «93 рік» (1929), «Трудівники моря» (1931), віршів Вольтера, П. Корнеля — важливий крок у прилученні нашого народу до скарбниці світової літератури. Французькою мовою письменниця переклала вірші Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини.

     Померла Х.О. Алчевська 27 жовтня 1931 р. в Харкові.

Христина Алчевська невтомно втілювала все нові й нові задуми до останніх днів життя, друкувалася у харківських газетах і журналах, була членом Українського товариства драматургів і композиторів, готувала двотомне видання творів, яке після її смерті з різних причин не побачило світ. Вона залишила величезну рукописну спадщину (близько 4 тисяч творів), значна частина якої зберігається у відділі рукописів Інституту літератури НАН України та у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського.

     «Мене не викреслите при всьому бажанні з історії ніяк...», — писала Христя Алчевська на схилі своїх літ, добре розуміючи ціну здобутого, дбаючи про багатство духовного потенціалу свого народу. І справді, «пісня життя» Х. Алчевської не змовкла, не загубилась у плині часу, як залишилася живою і нетлінною краща частина її літературної спадщини, як завжди лишаються для вічності найкоштовніші витвори людського духу.

  



Продовження тексту новини



22.03.2017 | Aдмін

Вернутись назад