Шевченківські дні

 

Україна - це та земля, що дала світові славного генія Тараса Григоровича Шевченка, який все життя, увесь свій могутній талант присвятив служінню своєму народові. Поезія Шевченка змусила світ не лише почути красу української народної пісні, але й пройнятись повагою до справжнього українського літературного слова та жанру.

Довгі роки українців не сприймали як самодостатню націю з власною багатою мовою та історією – українці асоціювались з, так би мовити, сировинним матеріалом, робочим придатком до інших націй. Шевченку вдалось зламати цей стереотип та дати початок процесам відродження української національної свідомості, котрі досягли свого апогею аж у XХ – ХХІ століттях. Найперше треба нам бачити Шевченка, як живу людину, а не якогось ідола. Шевченко за життя сам був проти своєї популярності та нею не гордився. Він все робив на славу Божу та задля українського народу, ця мета  була для нього первинна.



У ці березневі дні маємо нагоду припасти до цілющого джерела Тарасового слова, спробувати осягнути велич та могутність його душі, пророчу правдивість думки!..

 

«Огненне слово його наскрізь проймало серце не тільки тих, кому близьке було народне горе, а й тих, кому й байдуже було до того. Всі дивувалися красі та силі тієї простої мови, якою Шевченко виливав свої вірші. Увесь світ став прислухатися до його мови, а на Вкраїні вірші приймали як благовісне, пророче слово».

П. Мирний (1849-1920, український письменник)

 

«Він був селянський син і став князем в царстві духа. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свобідніші степені. Він терпів десять літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж десять побідних армій. Доля переслідувала його ціле життя, та не покрила іржею золота його душі, не обернула його любові до людства в ненависть, ані його віри – в розпуку. Доля не щадила йому страждань, але не стримала  його радості, що била здоровим джерелом життя. Та найкращий, найцінніший дар доля дала йому ах по смерті – невмирущу славу і вічну нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець».

І. Я. Франко (1856-1916)

 

Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя.

О. Гончар. (нар. 1918- 1995, український письменник)

 



09.03.2016 | Aдмін

Вернутись назад