Бій під Крутами – подвиг в ім’я України

Цього року виповнюється 98-ма  річниця Крутянського бою – події, яка набула для українського народу символічного значення. Крути стали легендою, символом героїзму та жертовності молодого покоління в боротьбі за незалежну Україну.

Крути… Маленька цяточка на мапі України. Проте й сьогодні, майже через століття, в умовах нової російсько-української війни, ця  подія привертає до себе увагу суспільного загалу. Дійсно, з військової точки зору – це лише трагічний фрагмент, майже епізод певної військової операції, що називалася обороною Бахмацького вузла на залізничній лінії Конотоп – Київ, чи стисліше – оборонний бій нашого війська при станції Крути 29 січня 1918 р. з більшовицькими загонами. Проте з точки зору історії ми маємо всі підстави стверджувати, що саме від Крут, а не від формальних офіційних дат бере початок українська визвольна революція. Крути стали початком нової доби в історії України. Бо саме вони засвідчили: власну державу треба захищати зі зброєю в руках. І саме та обставина, що мученицьку смерть в ім’я України прийняли її юні діти, робить цю подію такою болюче-нестерпною, що не піддається забуттю.

Отже, в кінці грудня 1917 року уряд більшовицької Росії розпочав війну проти Української Народної Республіки. У січні 1918 року до Києва почали наближатися три більшовицькі військові угрупування під командуванням колишнього полковника царської армії М.Муравйова. Щоб відбити навалу ворожих військ і захистити Україну від інтервенції, 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під Бахмачем на Чернігівщині студенти-добровольці Українського народного університету, Київського університету імені Святого Володимира, учні старших класів Кирило-Мефодіївської гімназії та невеликий загін Вільного Козацтва дали бій наступаючій більшовицькій армії.

Протягом п’яти годин патріоти-добровольці стримували натиск професійної більшовицької армії, але сили були нерівні. Бій під Крутами закінчився українською поразкою. В тому бою загинуло 250 українських студентів та гімназистів, 10 старшин, 32 юнаки потрапили в полон і були закатовані російськими солдатами. Решту поранених відвезли до Харкова. За свідченнями очевидців, з 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Піпський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих. Уже опісля звільнення України від більшовицької армії 19 березня 1918 року в Києві, на Аскольдовій могилі, відбулися похорони полеглих у бою під Крутами. Тоді стало відомо, що, увірвавшись до Києва, більшовицьке військо влаштували тотальний терор, розстрілявши на вулицях Києва більше 5 тисяч мирного населення тільки за те, що люди розмовляли українською мовою.



Бій під Крутами увійшов в українську історію як зразок жертовності й героїзму за нашу Батьківщину. Кожна свідома нація має свої Крути. Історії відомий бій 300 спартанців на чолі зі спартанським царем Леонідом, які в 481 році до Різдва Христового дали бій армії перського царя Ксеркса, що мала 1 мільйон 700 тисяч бійців. Та якщо бій спартанців під Термопілами був жертовністю 300 відбірних професійних спартанських воїнів, які свідомо йшли на смерть, аби показати силу духу нації, то в українській ситуації 300 непідготовлених студентів і гімназистів принесли себе в жертву через політичну неспроможність тодішньої української влади.

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Коли до влади повернулася Центральна Рада, вирішено було віддати данину пам’яті загиблим і перепоховати їхній прах у Києві. 9 березня 1918 р. на засіданні Малої Ради її голова – професор М.Грушевський запропонував «вшанувати пам’ять забитих стрільців студентського куреня, що склали свої голови в бою з більшовиками, а для цього перевезти їх тіла до Києва, поховати на Аскольдовій горі і прийняти похорон на кошт держави. Зібрання вшанувало пам’ять цих борців вставанням». Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей учинок київської молоді героїчним.

Та лише у 2000 році архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам'ятника. 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крутна залізничній станції Крути нарешті відкрили за участю тодішнього Президента України Віктора Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудовано капличку, а поруч із пам'ятником викопано озеро у формі хреста.

У 2008 році меморіал доповнили сімома вагонами і відкритою залізничною платформою військового ешелону, які встановлено на рейках по 4 з двох сторін. Однак офіційно його так і не було оформлено. Цікавим та показовим для вивчення віктимної сторони культу «Героїв Крут» є зображення на одному із вагонів меморіального комплексу «Пам’яті Героїв Крут». На зображенні ми бачимо могильний хрест із зображеним на ньому тризубом по центру. Хрест розписаний назвами і датами відомих битв історії України всіх часів. А саме – «Переяславець 971, Сольниця 1111, Калка 1224, Київ 1240, Жовті Води 1648, Берестечко 1651, Конотоп 1659, Полтава 1709, Сяник 1914, Крути 1918, Базар 1921, Хуст 1939, Холодний Яр 1920-1946». Під хрестом міститься напис – «На стіл побойовища кинуто нас, тверезо, без жалю, як карту» – уривок із поеми Олега Ольжича «Незнаному воякові». Знайшов місце у меморіальному комплексі і популярний мотив порівняння битви під Крутами із битвою при Фермопілах. Так під гарматою, яка є частиною меморіального комплексу, прикріплена кам’яна меморіальна дошка із написом «Мандрівнику! Зупинись, схили голову перед героями, що полягли за волю України».

Цей напис є алюзією на аналогічні слова біля поховання загиблих при Фермопілах спартанців. Віктор Ющенко звертався до Київського міського голови та депутатів Київради з ініціативою увіковічнити пам'ять героїв Крут у назвах проспектів, площ, вулиць, парків, скверів, станцій Київського метрополітену. Частина меморіального комплексу. На початку 2012 року на місці дерев’яного хреста на Аскольдовій могилі було встановлено справжній пам’ятник крутянцям: виготовлений із дорогого каменя «козацький хрест», у центрі якого висічений тризуб, під яким промовиста і символічна цитата із святого Євангелія – «Найбільша любов – життя покласти за друзів». На цьому хресті вказано: - Сотник Андрій Омельченко - Володимир Шульгин - Кольченко Павло Іванович - Лука Дмитренко - Микола Лизогуб - Олександр Попович - Андріїв - Божинський-Божко Микола Васильович - Ізидор Курик - Олександр Шерстюк - Головощук - Чижів - Кирик - Андрій Соколовський - Микола Корпан - Ганкевич Микола Георгійович - Євген Тарнавський - Гнаткевич - Григорій Піпський.

Показово, що пам’ятник встановили не президенти, урядовці, депутати та інші високопосадовці, які впродовж багатьох років клялися це зробити, а звичайні громадяни.

«Пам’яти тридцяти»

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів-українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! –

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, – грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх...

Павло Тичина, 1918 рік

Ми усе ж ризикнемо стверджувати сьогодні, що «Крути» – то не епізод, не подія, а скоріше явище у сучасній українській історії. І допитливі нащадки постійно ставитимуть запитання «Чому?». Чому фактично їх ровесники – школярі пішли на свою Голгофу і спокутували не свої гріхи? І кожен з них, як і кожен із нас, буде давати свою відповідь.

Оксана Когут, методист РМК

(за матеріалами Інтернет-ресурсу) 



29.01.2016 | Aдмін

Вернутись назад