«Національність як тавро. Чи можливий Бабин Яр у XXI ст.?» І місце

Коли я була допитливою непосидючою дівчинкою, то прагнула дізнатися про все. І ось одного разу, забігши до бабусиної кімнати і заглянувши під скатертину, яка приховувала багато таємниць, побачила там картинки з підписом «Бабин Яр». Ні, це були незвичайні картинки, в них віддзеркалювалися події, які я тоді не змогла збагнути. І лише через десять років зрозуміла : Бабин Яр - скільки пролито безвинної крові, скільки зневіри та непочутих молитов. На жаль, це наша історія, яку ми не в змозі змінити і не в змозі виправити, але можемо не допустити її повторення, повторення Бабиного Яру.

Пройшло вже багато років від тих кривавих, жорстоких, страшних подій, коли розстрілювали ні в чому невинних людей.Але людство не може це забути, ні, просто не має права. Господь подарував життя людині, і ніхто, чуєте ніхто, не має права його забрати. Скільки крові пролито, скільки життів забрано. Але за що? За чужі ідеали, за чужі примхи.

Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення, здебільшого євреїв. Винищувався народ, але ніхто не міг цьому завадити.  ...Сім’ї, подружжя, цілі родини , а з ними занепадала Україна. Національність була тавром, позначкою, яка вела до смерті. Невже людина вирішувала ким народитися? Чи грузином, чи білорусом, чи євреєм? Я - українка і пишаюся цим. Я люблю свою країну, націю, державу.

Можна багато забути, пробачити, але щоб вбивали ні в чому невинних людей - забути неможливо. Коли я передивлялася історію трагедії Бабиного Яру в Інтернеті, побачила страшну фотографію, яка надовго залишиться в моїй пам’яті. На ній молода вагітна жінка, яка йде на розстріл...  Як таке можна забути? Я взагалі не розумію, як можна вбивати ще ненароджену дитину? Фашисти були звірами, вбивцями, злочинцями, нелюдами!!!



Кожна людина прагне прожити гідне життя : дихати на повні груди щомиті. Життя одне, красиве чи погане,щасливе чи нещасне, але воно є. І так багато можна зробити: вирости, здійснити мрії, створити сім’ю... Але в одну мить все обривається... Починаються негаразди, війна, яка несе смерть і зло... Люди втрачають голову. Смерть рідних, сльози, зневіра. І стільки бід стається через жадібність, нелюбов, відчай. Адже коли людина у відчаї, то вона спроможна на все. Друга світова війна привела до жорстоких, непоправних наслідків. Трагічний приклад цьому Бабин Яр.

Сьогодення показує нам, що ті жахливі події можуть повернутися. Ті страшні вбивства, рани... Так, йде війна. Кривава, безжальна війна. Гинуть люди. Молоді хлопці лежать у ямах під Донбасом, а могли б створювати сім’ю, жити довго та щасливо. Немає початку, немає кінця. І ти не знаєш, що буде, не знаєш, чи будеш жити завтра. У такі хвилини починаєш цінувати життя, починаєш розуміти, що ще нічого не встиг зробити. Перед очима пролітають картинки: дитинство, дитсадок, перший клас і останній перший дзвінок. Ти задумуєшся, чи гідним є твоє життя? А коли приходить батькові повістка, то розумієш, що війна ввірвалася непроханою гостею і у твою домівку! Тебе переповнюють емоції: страх, лють, ненависть до ворогів. Війна торкнулася кожного українця, але не всі це ще розуміють.

Іде війна кривава і жорстока,

Іде війна у серці біль і кров...

І чути біля рідного порогу:

“Прости, чи ще побачимося знов!”

Іде війна ... І краю їй не видно...

Іде війна, нікого не мина:

“Хоча б хвилиночку прожити гідно...

Краплиночку надії на життя”

Іде війна і Бабин Яр щоднини

До нас він повертає із глибин.

Сміються злі фашисти знов єхидно...

Та їх затопить кров розстріляних долин.

А Бабин Яр до нас волає на картинці:

«Почуйте ! Помирають знов Сини !

Борімося, ми ж з вами українці

- Ми вільні сизокрилії орли!»

 Чи буде повторення Бабиного Яру ? Чи будуть на місці євреїв українці?! Доля нам дала важкий урок, якого не слід забувати ... Здоровий глузд повинен перемогти!

 

Петріянчук Лілія, учениця  11 класу Джулинської ЗОШ І-ІІІ ст.



04.01.2016 | Aдмін

Вернутись назад